Регистрация
+38 (063) 240-59-33
Результатов на странице:
Страницы:
Цена:

Мета уроку: поглибити і систематизувати знання учнів з тем, вивчених у школі, розвивати логічне мислення, вміння користуватися довідковою літературою(словниками); виховувати повагу до слова та бажання робити своє мовлення образним, багатим, змістовним.

Тип уроку: закріплення знань, умінь, навичок. Урок – практикум.

Обладнання: тлумачні словники.

5 Бесплатно

Кошмар смерті завжди переслідував людей. Він породжував різноманітні уявлення про трагізм життя. “Смерть не має образу, - говорить байронівський Люципер, - та все, що носить вигляд земних істот, поглине”. У деяких це слово викликає жах, тривогу, а у деяких радість, насолоду.

Істота, що живе, знає тільки життя. І дві його таємниці – початок і кінець, народження і смерть – є головними для формування людського світобачення, цілісних орієнтирів , розуміння себе і собі подібних.

48 Бесплатно

Поняття «професійна етика» може викликати ряд за­питань. По-перше, чим професійна етика відрізняється від етики як такої? По-друге, в чому необхідність виокремлен­ня з усієї сфери етичного етики професійної? Чи всяка про­фесія вимагає специфічної професійної етики?

Найвища суспільна й особистісна цінність моралі поля­гає в її загальнолюдяності, бо ідеал моралі підноситься над вузькокласовими, вузькопрофесійними інтересами. Людське сумління за всіх етнокультурних, групових та ін­ших специфікацій не може бути сумлінням елліна чи іудея, хлібороба чи ремісника, вчителя чи лікаря. Воно єдине, і моральний рівень людини не може визначатися її про­фесією, так само, як національним походженням чи класо­вою належністю.

14 Бесплатно

Сучасний етап у розвитку етичної науки пов'язаний з питаннями, від характеру вирішення яких багато в чому залежить становище людини у світі. Й оскільки філософія не без підстав завжди пов'язувалася з людською мудрістю, а етика — з мудрістю життя, їм по праву й належить осмислювати ступінь неблагополуччя в людському домі, піднестися до осягнення стану світу, шляхом аналізу того, що відбувається, знайти причини, котрі потрясають основи специфічно людського способу існування. В цьому зв'язку актуалізується моральна проблематика, що органічно вплітає щонайгостріші питання людства в життєву тканину індивідуального морального розвитку, загальне людства в те неповторне, творче, що переживається в почутті.

11 Бесплатно

Античність увійшла в історію етичної науки як початок її становлення. Тут уперше була зроблена спроба вирішення моральних проблем, а також обгрунтування власне проблеми моральності (її основ, сенсу, обов'язковості). Навіть уведення терміна «етика» є заслугою античного філософа Арістотеля, який створив першу етичну систему і по праву вважається батьком етичної науки.

Аналіз особливостей етичної думки розглядуваного етапу передбачає розуміння генезису етичного знання, що, в свою чергу, прямо пов'язане з необхідністю осягнення особливостей античної культури, яка на основі цивілізації, що сформувалася на той час, зуміла виробити новий тип відносин між індивідом і соціальною спільністю. Саме цей тип відносин і послужив вихідною передумовою становлення теоретичної самосвідомості, а в її межах — етики.

33 Бесплатно

Аналіз історичного становлення етичної думки дає змогу зауважити таку закономірність: кожному з трьох основних етапів історичного розвитку етики властивий ряд основних напрямів, що групують етичні концепції та школи.

Правомірність виділення таких напрямів підтверджує наявність відмінностей (у рамках єдиного для історичного етапу світоглядного принципу), які стосуються як теоретично вихідних засновків, так і нормативних орієнтирів. Наприклад, при загальному космологічному принципі античного етичного аналізу різні тогочасні філософи закладали в основу потрактування моралі й універсальність космічного світопорядку, й специфіку людської природи, й світ ідеальних сутностей, і загальнозначущі чесноти. З точки зору нормативної орієнтації, наскрізний для античності ідеал моральної життєдіяльності як життєдіяльності мудреця знову-таки представлений варіативно. Від свідомого служіння суспільному благу, суспільній справедливості (Демокріт) до гедоністично-евдемоністичного або аскетично-стоїчного відходу від соціального життя, суєти суспільної участі, успіху та заклопотаності.

4 Бесплатно

Теоретичне виокремлення перших зародків моралі пов'язане з суттєвими складностями реконструкції морального життя суспільства на початкових етапах його історії. Найраніші форми моральних відносин і уявлень можуть бути відновлені тільки логічно. Фіксування моральних відносин і уявлень у пам'ятках духовної культури, що дійшли до нас, відбувається значно пізніше, коли боротьба між добром і злом у людських відносинах набула конкретного характеру й часто вже не на користь добра. В той же час не можна високу конфліктність людей ранньокласового суспільства переносити на внутрішнє життя роду в період класичної стадії цього устрою.

11 Бесплатно
Основними поняттями в моралі є «добро» і «зло». В них найповніше виявляється специфіка моралі на відміну від мистецтва, науки, головними змістовими орієнтирами яких виступають поняття «прекрасне» та «істина». Поняття «благо» фіксує наявність родових ціннісних орієнтацій, однак воно не передбачає наявності особистісно значущої форми при самоствердженні, що не дає підстави вважати благо і добро тотожними поняттями. Разом із тим вільна самореа-лізація суб'єкта моральної культури зберігає своє генетичне первородство з об'єктивним ціннісним фундаментом людського життя, узагальненим категорією «благо». Особистість в умовах класичної давнини внутрішньо підпорядкована ідеалові колективного життя. Розвиток особистості в середні віки веде до орієнтації на безмежну свободу, та все ж вона ще не виділилася з типових поведінкових стереотипів. Особистість в умовах Відродження передбачає передусім усвідомлення своєї особливості, своєї окремої ролі в загальному культурному середовищі.
12 Бесплатно

Розгляд питання про сутність моралі пов'язаний з виявленням її смислу для людського розвитку і здійснюється на основі знань про специфіку людського буття. В залежності від розуміння цього смислу мораль інтерпретується і як мудрість життя, і як звід правил, створених для того, щоб регулювати поведінку людей, розглядається у зв'язку з сутністю людини як безпосереднє вираження людяності або в суто технологічному значенні, як засіб, що обслуговує людську діяльність з боку її вираження в поведінці людей. Зазначимо, що в останньому судженні про мораль виключається саме питання про сутність моралі, правомірність його постановки, оскільки таке тлумачення моралі виключає її змістову специфіку й спирається на її прикладний, функціональний характер.

16 Бесплатно

У підході до моралі як до діяльності, в основі інтерпретацій морального способу освоєння людиною дійсності, у витлумаченні системи, в якій розкривається її специфіка, елементів і характеру їхнього зв'язку криються уявлення про моральне відношення. Значення, в якому виступає поняття «моральне відношення» для етичної теорії діяльніс-ної сутності моралі, його ключова роль для даної наукової інтерпретації моральності зумовили функціональну багатозначність цього поняття в науці.

23 Бесплатно
У процесі розкриття сутності і структури моралі розглядалося питання про функції моралі. Це пов'язане з тим, що функції моралі визначаються за відношенням до її специфіки, а їх теоретичне розпізнання в значній мірі залежить від розуміння того, що є моральну цьому зв'язку при аналізі існуючих сьогодні точок зору на мораль не Можна було обминути й інтерпретацію функцій моралі. Тим більше ті точки зору, котрі становлять цілий напрям в етиці й за якими мораль має функціональний характер. За всіх відмінностей між c*6jjo інтерпретації моралі виключно за функціональною своєрідністю виходять із теорії, згідно з якою функціональна своєрідність визначається історично конкретним характером моралі, тим, що вона і за своїм змістом зумовлена потребами суспільства, тобто — функціональна.
14 Бесплатно

Характеристика сучасності не може бути однозначною, оскільки аналізуються дуже суперечливі процеси, в надрах яких і визріває нова якість буття людства, народжується нове обличчя світу, формуються інші, ніж раніше умови людського існування. Світ змінюється на очах, залишаючи й у окремої особистості, й у багатомільйонних мас відчуття драматизму, надії та болісних сумнівів. Руйнуються усталені соціально-економічні структури, стійкі форми міждержавних відносин, виникають альтернативні, наслідком яких виступають нові проблеми, що змушують приймати воістину доленосні рішення, котрі визначають майбутнє наступних поколінь, той світовий порядок, у рамках якого їм випаде жити.

Звичні форми поділу світу на блоки та коаліції, замкнені угруповання та системи поступово, але неухильно зникають як результат об'єктивної тенденції сучасного розвитку. На зміну приходить інший тип організації людства — світове співтовариство, засноване на спільності долі країн і народів, яка настійно вимагає й нового типу мислення — планетарного.

19 Бесплатно

Аналіз передумов виникнення, функціонування та розвитку людського суспільства починається зверненням до людської діяльності. Сама історія, як відомо, є «не що інше, як діяльність людини, що переслідує свої цілі...» '. Ставлячи перед собою певну мету, людина починає добиватися задоволення відповідної потреби. Тому діяльність людини (її спрямованість, характер, суспільна цінність і значущість) у кінцевому підсумку визначається складною системою потреб, що переплітаються, взаємовпливають одна на одну.

Поряд з елементарними потребами, задоволення яких забезпечує саме фізичне існування людини (їжа, одяг, житло і т. п.), важливе місце в її житті займають духовні потреби, притаманні людині як родовій істоті, потреби, що сформувалися в процесі соціогенезу. Сюди слід віднести передусім потреби людини в любові та спілкуванні, які, в свою чергу, пов'язані з потребами співчутливості, розуміння, захисту честі, поваги.

12 Бесплатно

Пошуки й визначення сенсу життя, здійснення ідеалу пов'язані зі змістом поняття «щастя». В кінцевому підсумку моральна свідомість «вирушає» на пошуки сенсу життя, бажаючи зробити це життя щасливим. Щастя, хоч би в чому воно полягало стосовно кожної людини нарізно, можливе тільки за вдоволення перших матеріальних потреб людини (Добролюбов). Водночас стан специфічно моральної вдоволеності, позначений поняттям «щастя», пов'язаний з усвідомленням людиною своєї життєдіяльності як осмисленої, вільно підпорядкованої досягненню поставлених цілей. Поняття «щастя» фіксує ступінь вдоволення індивіда від реалізації життєвих цілей, оцінку досягнутого в порівнянні з високим ідеалом.

7 Бесплатно

Система моральних цінностей людини, будучи орієнтиром у моральному розвитку особистості та суспільства, багато в чому визначає й рівень усталеної моральної культури. Остання ж проявляється в спілкуванні, яке може бути розглянуте як діяльність людей, що задовольняє потребу суспільних істот однієї в одній при вирішенні тих чи інших життєвих проблем. У концентрованому вигляді моральна культура виявляє потребу людини в доброзичливості, взаємоповазі, приязні як важливих сторонах вирішення матеріальних, побутових, сімейних та інших проблем.

Спілкуванню властиві дві форми прояву, що не виключає, однак, їх переплетення на практиці, йдеться про «особову» й «безособову» (або функціональну) форми. Безособова характерна для типових ситуацій, що виникають при вирішенні життєвих проблем, і тому більш пов'язана зі стереотипами поведінки. Моральний досвід спілкування виробив для безособової форми й особливий регулятор — етикет, котрий, виступаючи як сукупність загальноприйнятих у суспільстві, впорядкованих норм поведінки, регулює безособові відносини між людьми й відображає немовби зовнішню культуру спілкування.

6 Бесплатно

На відміну від товариськості дружба являє собою інтимніше спілкування, яке, за визначенням І. С. Кона, передбачає «не тільки взаємодопомогу, а й внутрішню близькість, відвертість, довіру, любов» '. Аналіз літературних пам'яток показує, що дружба завжди пошановувалася як найбільша соціальна і моральна цінність. Дві глави своєї «Нікомахової етики» присвятив дружбі Арістотель, розглядаючи її як чесноту й найнеобхідніше для життя. За Арі-стотелем, «ніхто не вибере життя без друзів (philoi), навіть в обмін на всі інші блага... Дружба — це не тільки щось необхідне, а й щось морально прекрасне...» 2.

Дружбу оспівували скальди, у котрих порушення її накликало прокляття. Звідси слова клятви: «Став би я татем дружби...» 3. Втрата дружби розглядалася як одне з найбільших нещасть, які можуть упасти на людину. Давньоєгипетський папірус, датований XXII—XXIII ст. до н. е., доносить до нас ремствування людини, котра втратила можливість спілкуватися з близькими:

Кому мені відкритися сьогодні? Брати безчесні, Друзі охололи...4

Що ж відрізняє дружбу від інших міжособистісних відносин і прихильностей? Передусім дружба є почуттям са-моцінним, вона — сама по собі благо. Якщо в ділових стосунках людина використовує іншого як засіб для досягнення певної мети, то друзі допомагають один одному, що й знайшло своє відображення у словах: «Не в службу, а в дружбу». Дружба — не послуга, за неї не дякують, зазначав Г. Р. Державін.

14 Бесплатно

Етимологія російського слова «брак» указує на спорідненість із давньоруським «брачити», тобто «відбирати». Українське слово «шлюб» бере свій початок від давньо-слов'янського слова «сълюб», що означало урочисту обіцянку. «Слюбитись» в ряді слов'янських мов означає домовитися. Шлюб — це санкціонована суспільством форма взаємин між статями та ставлення до потомства, тобто засіб регуляції статевих стосунків і відтворення населення. Це вільна рівноправна спілка жінки та чоловіка, укладена з дотриманням порядку та умов, установлених законом, яка утворює сім'ю і породжує взаємні особисті й майнові права та обов'язки між подружжям '.

Наведене визначення шлюбу як соціального явища містить і очевидну суперечність: шлюб — «вільний», але пов'язаний з «обов'язками». Однак це й суперечність реального життя. На думку К. Маркса, «...нікого не змушують брати шлюб, але кожного змушують коритися законам шлюбу, якщо він узяв шлюб»2. Сучасний шлюб є моногамним (моногамія — міцна, стала одношлюбність) і являє собою історично четверту форму шлюбу, яку знає людство.

15 Бесплатно

У житті людини моральні цінності відіграють дуже важливу роль. Це пояснюється тим, що повноцінний моральний вибір, твердість моральних позицій особистості, здатність «вийти» за межі безпосередньої необхідності передбачають наявність загальної основи для самоствердження людини як творчої особистості. Такою основою виступають цінності, що виражають моральну орієнтованість і ціннісний сенс поведінки людини.

Треба зауважити, що поняття «цінність» функціонує у філософській, психологічній науках і в його основу покладено наявність у певних предметах, явищах, довколишній природі ознак і властивостей, які відображають їхню значущість для людини чи суспільства, тобто якість чи властивість предметів, явищ і т. д., котрі становлять актуальну потребу особистості.

9 Бесплатно

Значний крок уперед у розвитку уявлень про суть, мету, принципи й методи морального виховання та самовиховання був зроблений рядом представників педагогічної думки. Визначне місце серед них посідає Я. А. Коменський (1592— 1670). Великий чеський педагог і мислитель належить до тієї історичної епохи, в межах якої відбувався докорінний перелом всіх соціальних і духовних установлень середньовіччя. У всі сфери життя суспільства активно проникав буржуазний устрій. Коменський перший із діячів Відродження спробував вичленити й звести в систему об'єктивні закономірності виховання та навчання. У світогляді вченого домінують ідеї прогресу й гуманізму, що знайшло своє відовраження в його педагогічних творах, де він ставив завдання дати дітям цілісну картину світу, визначити місце в ньому людини.

7 Бесплатно

Навіть далеко не повний розгляд ідей, вичленених під час аналізу проблем морального виховання, дає змогу зробити висновок про те, що справжнє виховання є результатом поєднання спеціальних виховних зусиль як з боку вихователя, так і з боку виховуваного, з повним урахуванням впливу соціального середовища. До цього висновку етична думка йшла через переборення точок зору, які абсолютизували або суб'єктивні, або об'єктивні моменти виховання. У першому випадку умовою збереження індивідуальності людської істоти було виключення її із суперечливої системи суспільних відносин, затлиолення в сеие, іди на нриктн-ці означало втечу від суспільства — ескапізм. У другому випадку відбувалося ніби розчинення індивіда в соціальному середовищі, що було теоретичним виправданням конформістського типу поведінки. В обох випадках мораль •втрачає значення регулятора поведінки людини.

12 Бесплатно