Регистрация
+38 (063) 240-59-33
Результатов на странице:
Страницы:
Цена:

Іншопланетяни у кабінеті російської мови

Порожній клас. На вікнах — сучасні штори зі світлих пластинок, котрі називаються жалюзі. Над дошкою — транспарант: «Мова Пушкіна, Тургенєва, Толстого — велика й могутня». На стінах — портрети цих та інших російських письменників. За всіма ознаками — кабінет російської мови та літератури.

Раптом кімната спалахує дивним синім світлом. Чути гул, шум, свист. Звуки посилюються, наростають, розчиняється вікно. На підвіконні у сріблястому костюмі, що облягає постать, з'являється Інопланетянин. Шолом відкинутий назад, на грудях — невеличкий інформаційний прилад, що має вигляд металевої коробочки з кнопочками і лампочками. Інопланетянин зістрибує на підлогу і допомагає вийти з космічного апарата Інопланетянці. У неї на грудях — камера, що нагадує фотоапарат.

1 Бесплатно

Серед найяскравіших явищ в драматургії XX ст. були театри російкого режисера В. Мейєрхольда, українського режисера Леся Курбаса ; «епічний театр» німецького драматурга і режисера Б. Брехта. Лесь Курбас (Олександр Степанович Курбас) (1887 -1942) – був засновником «Молодого театру» в Україні, що зародився в травні 1916 р. як театр-студія. Молодотеатрівці хотіли створити новий театр, який порвав би зпровінційною обмеженістю і присвятив себе пошукам нових шляхів у мистецтві. Вони прагнули досягти постановчої культури інших театрів світу, але намагались не наслідувати сліпо, а йшли своїм шляхом. Надзвичайним явищем для українського театру стала вистава «Цар Едіп» 1918, над якою колектив на чолі з Л. Курбасом працював майже 2 роки. Сюжет драми трактувався в умовному плані (це особливість експресіоністського театру), але згідно з загальними законами і прийомами авторської гри та режисури, що відповідали класичному грецькому театрові.

В інсценованих творах Т. Г. Шевченка «Єретик», «Великий льох», «Не спалося – ніч, як море », «І небо невмите..», «У неділеньку та ранесенько» (1919) Л. Курбас зробив спробу перекласти ліричний твір на мову театру колективної декламації в поєднанні з ритмопластикою.

1 Бесплатно

Творчість І.С.Нечуя-Левицького займає важливе місце в історії української літератури. Зі сторінок його оповідань, повістей і романів постали, немов живі, яскраві й виразні образи людей з різних соціальних станів. Вже сучасники оцінили видатний талант письменника, який зачарував усіх багатобарвністю, образністю, дотепним гумором. Іван Франко називав його «великим артистом зору», «майстром живописання словом», «колосальним, всеобіймаючим оком України», а «Кайдаїреву сім’ю» – однією з найкращих «оздоб українського письменства»,  Повість «Кайдашева сім’я» – це твір про життя селян, їх побут, справи, пов’язані з господарством, звичаї і традиції українців. Ось розкинулось недалеко від Росі «в довгому покрученому яру… село Семигори», типове українське село, яких тисячі на нашій землі: «Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлїв на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки».

Життя українського села повністю пов’язане з хліборобським календарем та церковними святами. Усі Кайдаші, старі й молоді, повинні працювати: орати, сіяти, жати, возити снопи, молотити, тіпати коноплі, прясти… А приходять свята – селяни, як велять християнські звичаї, дають відпочинок рукам і намагаються потурбуватися й про душу: йдуть на прощу до Києва, моляться, сповідаються. Поряд з цими Подіями відбуваються інші – також життєво закономірні і важливі: хлопці, як звичайно, жартують з дівчатами, залицяються, ходять на вулицю, а потім сватаються і одружуються: Карпо з Мотрею, а Лаврін з Мелашкою. А далі народжуються діти, підростають, а старий Кайдаш помирає.

2 Бесплатно

Твір За романом П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Лиш бачу пожежу душі, З юрбою дивитися лину: Горять в серці райські кущі, Диявол стає на заміну. І серце – як дикий вогонь, Вогонь, що не можна приспати, І доторк священних долонь Не заборонить палати. Роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» – глибоко психологічний твір, у якому зображено, як народжується, росте й розвивається необорима сила, яку чомусь назвали « пропащою силою». Доля Чіпки вже була вирішена з моменту його народження, коли з’явилася на землі його душа, коли злісна пітьма материнської хати увійшла глибоко в душу, поставила на ній печать дявольського вогню, вкинула в сухий хмиз ще сонних по-цуггін маленьку іскорку, яку люди роздули у вогонь всепожи-: ш так швидко, як тільки змогли. Погонь завжди палив Чіпчину душу, а хто розпалив його? Якби Чіпка не зустрів на своєму шляху перешкод суспільного Ляду тих часів, то, можливо, передав би цей вогонь серця своєму. Нові, якби міг усвідомити свою силу, то направив би її на щось корисне, намагався б стримати її. І долю мав би іншу… Справді, І Чіпка намагався заспокоїтись, загасити вогонь – спершу горілкою (невдала спроба), далі коханням, свіжим струмочком душі, доторком священних долонь польової мадонни-царі. Ми. Але хіба можна спинити водоспад? Вогонь душі Чіпки загорнеться, а люди старанно підкидають дрова.

2 Бесплатно

Чужа земля. Безлюдний берег Аральського моря. Куди не кинь оком – піски, піски, піски. На березі – самотня постать. Похилена голова, опущені плечі говорять про те, що людина охоплена відчаєм, тугою. Хто це? Тарас Шевченко, відірваний від рідної України. До болю в серці марив він вишневими садками, співучою рідною мовою, широким розливом могутнього Дніпра. Думками він там, на батьківщині, серед рідних і близьких, знайомих і незнайомих, серед свого народу, за кращу долю якого він карається, мучиться, але не кається. Немає поетові життя без України. Вона його доля, пісня, розпука і надія, його найгіркі-ший біль і найсвятіша мрія. «Доля не шкодувала йому страждань, – пише І. Я. Франко, – але не жаліла і втіх, що били із здорового джерела життя». А найбільшою втіхою для поета була думка про світле майбутнє його України. Поет твердо вірив, що прийде час, коли на його багатостраждальній батьківщині

  • … розкуються заковані люди… … врага не буде супостата, а буде син, і буде мати… … в сім’ї вольній, новій.
1 Бесплатно

Ім’я Миколи Вороного назавжди ввійшло в українську літературу. Але тридцять років твори його не могли зустрітися з читачем. Творчість М. Вороного не вписувалась у прокрустове ложе літератури того часу. Його хотіли бачити прямим і однозначним, рівним і однотипним. Але він був різнобарвним, багатотемним, непостійним, неповторним, то сумним, то життєрадісним. Він хотів, як і Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, вивести українську літературу на європейський і світовий рівень.
Поезія М. Вороного у своїй основі глибоко патріотична. Про це, насамперед, свідчить поема «Євшан-зілля», яка була написана ще 1899 року, а тільки тепер дійшла до нас. Почуття любові до Батьківщини, до рідного народу, до своєї мови — ось основний ідейний зміст поеми. її сюжет М. Вороному навіяв Галицько-Волинський літопис, у якому збереглася легенда про чарівну силу степового зілля. Поет не просто переказав віршами літописну легенду, а й надав їй українського побутово-історичного колориту.
У Києві живе в неволі син половецького хана. В полон його взяв Володимир Мономах і за його красу залишив при собі. Жив хлопчик у розкоші, в повазі. Він поступово став забувати рідний край, звик до чужого краю, чужих звичаїв. Але тяжко доживати віку половецькому хану самотньому. І посилає він на Руську землю гудця, звелівши йому знайти сина і заспівати рідних половецьких пісень. «А як все те не поможе, дай йому євшан-зілля», — сказав хан. Гудець знайшов хлопця. Спочатку співав йому героїчні й ніжні колискові пісні. Вони подобались хлопцеві, але не торкали його душі. І тоді співець дав йому понюхати євшан-зілля.

1 Бесплатно

Життєвий подвиг матерi (за новелою Василя Стефаника “Марiя”)

Новела “Марiя”, написана В. Стефаником у 1916 роцi – один з найкращих
творiв не лише з-помiж новелiстики письменника, а й з усiєї малої прози
вiтчизняної лiтератури початку ХХ столiття. Вона присвячена пам’ятi
Iвана Франка i являє собою художню iсторiю пiзнання головною героїнею
людей, свiту i себе в ньому. Надзвичайний талант i безмежна любов до
України дали письменнику змогу в цiй короткiй новелi вiдтворити весь
розмах братовбивчої вiйни, плюндрування цiлої нацiї, роздертої помiж
двох ворогуючих у першiй свiтовiй вiйнi iмперiй. Стефаник вiдтворює
художнiм словом прагнення українцiв з’єднати “роз’єднанi в катастрофi”
половини своєї нацiї

Письменник на власнi очi бачив, як цвiт українського народу – найкращi
його сини – кладуть свої голови за її незалежнiсть, соборнiсть i
державнiсть. Цi iсторичнi подiї i лягли в основу новели “Марiя”,
змальовуючи її головну героїню у важкi часи життєвих випробувань. Вона
постає перед нами як символ самої України у вирi тих трагiчних подiй,
якi судилися їй на драматичному шляху iсторiї початку ХХ столiття.

2 Бесплатно

Степан Васильченко був письменником і учителем, любив дітей і присвятив їм чимало щирих і правдивих творів.

Він так вболівав за долю малечі з народу, що вважав за неприродне малювати їхнє життя одними сумними фарбами. Бо не слід навмисне гасити бадьорість, життєздатність, радість життя.

Діти, які є героями Васильченкових оповідань, зазвичай жваві, дотепні, сповнені енергії, кмітливі і допитливі. Зрозуміло, що життя бідняцьких дітей

було безхлібне й невеселе, від недоїдання вони були худі, аж світилися. Він життєвих негараздів вони стали сумними й зажуреними. Саме тому було досить сказати їм ласкаве слово, приголубити— і вони щиро, по-дитячому втішалися: Складне дитинство-це, на жаль, лише початок того шляху, на якому їх, звісно ж, чекатимуть розчарування, зіткнення з соціальною кривдою і боротьба за людську гідність.

Дівчина Устина (з оповідання «Волошки») з любов’ю збирає букет ніжних польових волошок, щоб подарувати його вчителеві. Але, довідавшись про його аморальність, вона штурнула квіти до порога. Чиста дитяча душа виповнилася гнівом і почуттям рішучого протесту. Устина йде з дому, наймитуватиме, аби не бачити нікчемних людей, які облипли брудом.

1 Бесплатно

 

Багато видатних українських письменників присвятили свої твори проблемі «людина і земля». Вона порушена в творах Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Карпенка-Карого, Ольги Кобилянської.
О. Кобилянська — письменниця Буковини. Вона добре знала життя народу, його прагнення та мрії. Дуже важко жилось трудовому буковинському селянству. Щоденна виснажлива праця, часте недоїдання, холод, злидні — це ввійшло в буденний ритм життя. Та для багатьох земля так і залишилась мрією. Вона, як марево, то з’являлась, то зникала, залишаючи тугий біль у серці селянина.

1 Бесплатно

Ми живемо в епоху бурхливого розвитку цивілізації. Небаченими досі швидкими темпами йде зростання великих та малих міст, розширюється промислове будівництво, збільшується кількість населення, зростає експлуатація всіх природних ресурсів. У зв'язку з цим охорона навколишнього середовища стала для людства однією з найважливіших, злободенних проблем.

2 Бесплатно

"Честная бедность" Р. Бернса

Стихотворение величайшего шотландского поэта Роберта Бернса «Честная бедность» написано на мотив известной народной песни.

Простым и легким языком поэт высказывает не только свои, но и народные представления о честности и достоинстве, добре и зле.

Р. Бернс утверждает, что если человек честен, но неимущ, ему нет причин стыдиться своей бедности, ведь богатство можно приобрести и потерять, растратить и накопить снова, а вот высокие внутренние качества человека не купишь ни за какие деньги: «Богатство - штамп на золотом, а золотой - мы сами!»

Знатью поэт называет не тех, кто одевается в шелка и пьет вино, а тех, кто не боится честного труда, потому что даже самое звучное имя, доставшееся про рождении гордецу, глупцу и нахалу, не сможет добавить ему ума, чести и порядочности:

Бревно останется бревном,
И в орденах и в лентах!

Испытывая презрение к титулам и званиям, автор стихотворения утверждает, что в человеке следует ценить не пустые слова, а реальные поступки, его отношение к себе и другим людям:

Король лакея своего
Назначит генералом,
Но он не сможет никого
Назначить честным малым.

Поэт верит, что наступят времена, когда его надежды сбудутся, все люди станут братьями и сестрами, а

...уму и чести
На всей земле придет черед
Стоять на первом месте.

Читая стихотворение Роберта Бернса понимаешь, почему многие строки его произведений стали лозунгами, афоризмами. Посвятив свое творчество народу, этот поэт заслуженно получил всенародное признание и любовь.

3 Бесплатно

І все ж таки: в началі було — Слово.
І все ж таки: начальний дух — Любов!
Євген Маланюк

Скільки прекрасних віршів присвячено нашій рідній мові! Різні за настроєністю і тональністю, за тематикою і способом її розкриття, за метою і манерою написання, вони поєднані наскрізною ідеєю любові до української мови, любові, що її випромінює кожен рядок цих поезій.
Співцем рідної мови, рідного слова можна назвати Дмитра Павличка. У збірці «Правда кличе» поет піднімає гострі проблеми тогочасного українського суспільства: проблеми розвитку української національної мови, історії, культури, мистецтва тощо. Так, поезією «Ти зрікся мови рідної» Павличко з гнівним обуренням звертається до українців-безбатченків, до тих, хто втратив свої національні корені, зв’язки з рідним народом, почуття національної приналежності, хто забув, «звідки» вони і «чиїх батьків діти», до тих, хто десь у буденщині загубив потребу користуватися рідною мовою:

Ти зрікся мови рідної, нема
Тепер у тебе роду, ні народу,
Чужинця шани ждатимеш дарма —
В твій слід він кине сміх — погорду!

1 Бесплатно

«За шматок хліба, за ділянку землі, за право на життя завжди боролися люди і завжди будуть боротися, поки світить їм сонце, поки тепла сочиться по жилах кров». Так міркує Григорій Мелехов, головний герой роману Михайла Шолохова. Там, де боротьба, там і кров. А на кров – відповідають кров’ю. І ця епідемія страшніше тифу. Жили собі козаки на своїй землі – не бог вість як, і важко, і нуднувато, тільки що не голодували, але і розкоші особливої не було. Розважалися просто і щиро. То до півсмерті билися з ворогами, то зі своїми. Собою пишалися надзвичайно. Ще б, опора держави – і хлібцем годують, і воювати у змозі. Нехтували все незвичне. Доходило до бузувірства, як у випадку з бабкою Григорія Мелехова – привезеною туркенею. Забили на смерть, вагітну, тому що виявилася несхожа на інших баб, а чи не відьма? І розпачливий захист чоловіка не врятував. Жорстокість взагалі їм властива. Не від злостивості натури – від недорозвиненості. Кинуту чоловіком Наталю дражнять і заважають із брудом і дівчата, і хлопці – просто так, і доводять до того, що вона намагається зарізати себе косою і на все життя стає калікою. Відношення до жінки взагалі жахає.

3 Бесплатно

При слові «епос» у багатьох в уяві виникають безкрайні простори, де відбуваються історичні події, діє величезна кількість учасників, описуються сцени історичних боїв, що чергуються картинами приватного, особистого життя. У дійсності епос конкретний і легко осяжний. В «Ілліаді» показана далеко не вся Троянська війна, і в «Війні і мирі» теж досить обмежене коло діючих осіб. Епос завжди розповідає читачеві про яскравих особистостей, що жили в епоху великих історичних подій і активно брали в них участь. У романі «Тихий Дон» є головний центр описуваних подій – хутір Татарський, де живе сім’я Мелехових, далі по ширині обхвату йде станиця Вешенська, а потім – земля Війська Донського. Як би далеко від цих місць доля не закидала героїв, вони завжди в пам’яті читача. Роман починається з історії непростого кохання молодого козака Григорія Мелехова і замужньої козачки Ксенії. Перед читачем – яскрава картина передвоєнного життя донського козацтва.

2 Бесплатно

Народження роману-епопеї пов’язане з подіями російської історії, які мають світове значення. Революція 1905 року, світова війна 1914-1918 років, Жовтнева революція, Громадянська війна, період мирного будівництва вимагали створення добутку широкого епічного охоплення. Характерно, що в 20-і роки майже одночасно стали працювати: М. Горький – над епопеєю «Життя Клима Самгіна», О.М. Толстой – «Ходіння по муках», М. О. Шолохов почав писати «Тихий Дон». Творці епічних полотен опиралися на традиції російських класиків, на такі добутки про долі народні, як «Капітанська дочка», «Тарас Бульба», «Війна і мир». Епопея «Тихий Дон» займає особливе місце в історії російської літератури. П’ятнадцять років життя і завзятої праці присвятив йому Шолохов. М. Горький бачив у романі втілення величезного таланта російського народу. Події в «Тихому Доні» починаються у 1912 році, перед першою світовою, і закінчуються ц 1922-му, коли відгриміла на Доні Громадянська війна. Прекрасно знаючи життя і побут козаків, будучи сам учасником суворої боротьби на початку 20-х років, Шолохов основну увагу приділив козацтву.

3 Бесплатно

Хто кидає камінь нагору, кидає його на свою голову, і підступний удар розділить рани. Хто риє яму, сам упаде в неї, і хто ставить сеті, сам буде вловлений ними. Хто робить зло, на того повернеться воно, і він не дізнається, звідки воно прийшло до нього. Старий Завіт.
Добро і зло… Поняття вічні та нероздільні. І поки жива людина, вони будуть боротися один з одним. Добро буде «відкриватися» людині, висвітлюючи їй шлях до істини. Не завжди носіями добра і зла бувають різні люди, особливої трагічності досягає ця боротьба, коли вона відбувається в душі однієї людини. У центрі роману М. Булгакова «Майстер і Маргарита» проблема боротьби добра і зла. Автор описує події двадцятих років двадцятого століття і події біблійних часів. Дії, що відбуваються в різний час, об’єднані однією ідеєю – пошуками істини і боротьби за неї. Перенесемося в далекий Єршалаім у палац прокуратора Іудеї Понтія Пілата. «У білому плащі із кривавою підбивкою» з’являється він перед людиною років двадцяти семи, у якої «руки зв’язані за спиною, під лівим оком синець, у куті рота – садно із запеченою кров’ю». Людина ця – кликали її Ієшуа – обвинувачується в підбурюванні до руйнування єршалаімського храму. Арештант хотів було виправдатися: «Добра людина! Повір мені…».

1 Бесплатно

Поки молоді, сильні, бадьорі, не утомлюйтеся робити добро… Якщо в житті є зміст і ціль, то зміст цей і ціль зовсім не в нашому щасті, а в чомусь більше розумному і великому. Робіть добро. А. П. Чехов. Тема добра і зла хвилювала багатьох чудових письменників за всіх часів. Ф. М. Достоєвський писав у романі «Злочин і покарання» про те, що ми перестаємо бачити грань між гарним і поганим. Як же ставився до цієї теми М. Булгаков? Через двадцять п’ять років після його смерті, десь із середини шістдесятих років, почалася бурхлива публікація добутків цього письменника. Протягом усього декількох років одне за іншим у світ виходять такі добутки, як «Записки юного лікаря» (1963 рік), «Біла гвардія» (1966 рік), «Майстер і Маргарита» (1966-1967 роки). Романами Булгакова зачитувалися пенсіонери і студенти, учені і робітники, багато хто цитували уривки його добутків напам’ять. Доля Булгакова підтвердила несподіваний афоризм пророкування Воланда про те, що «рукописи не горять».

3 Бесплатно

Видатний ірландський письменник Джеймс Джойс народився 2 лютого 1882 року в Дубліні, в інтелігентній сім’ї. За наполяганням матері вступив до ієзуїтського коледжу. Закінчивши його (і відмовившись від прийняття духовного сану) і Дублінський університет, він здобув блискучу на той час освіту. З 1904 року разом із дружиною, Норою Барнакль, покинув Ірландію, щоб, як він сам заявив друзям, лише там, за межами Ірландії, сказати правду про неї. В 1912 році зробив спробу повернутися на батьківщину. Спроба закінчилася скандалом: видавець, який підрядився видати збірку оповідань Джойса «Дублінці» (видана в 1914), злякавшись критики в ній ірландського буття, не просто відмовив молодому авторові, а й … спалив чорновики! З прокльонами Джойс удруге покидає Ірландію, цього разу – назавжди. А через сімдесят років, за рішенням ЮНЕСКО, в усьому світі урочисто відзначалося сторіччя з дня народження письменника і в ювілейному спискові Комітету було зазначено: «Джеймс Джойс – класик ірландської літератури XX століття, майстер психологічно тонких новел у збірці оповідань «Дублінці».

1 Бесплатно

Я нічиїх думок не розділяю – я маю свої І. С. Тургенев «…Ми діємо в силу того, що ми визнаємо корисним. У теперішні часи корисніше за все заперечення – ми заперечуємо». Чиї ж це слова? Кому вони належать? Хто ця людина, котра може так упевнено говорити? Переді мною роман І. С. Тургенєва «Батьки і діти». Цей роман був написаний автором у 1860 році. Створювався він за часів підготовки і проведення селянської реформи, в умовах подальшого загострення боротьби між протидіючими силами російського суспільства, – лібералами і демократами. Роман і головний герой – демократ-різночинець Базаров, за визначенням самого автора, стали «вираженням новітньої нашої сучасності». Роман визначний тим, що викликає бажання подумати, поспорити. Сторінка за сторінкою я знайомлюся з головним героєм роману – Євгенієм Базаровим, із його біографією, з характером, з заняттями, з поглядами. Що ж, Євгеній, ви мені симпатичні. Мені подобається ваша самостійність, завзятість у досягненні мети.

2 Бесплатно

Багато великих письменників у своїх добутках створювали образ Петербурга, розкриваючи всі нові й нові його грані. Достоєвський у своєму романі зображує столицю в пору стрімкого розвитку російського капіталізму. Петербург у романі – не просто тло, на якому відбувається дія. Це теж своєрідне “діюча особа” – місто, що давить, душить, навіває кошмарні бачення, вселяє божевільні ідеї, і тому історія моральної боротьби Раскольнікова розвертається в романі на широкому тлі повсякденного життя міста. Перед нами проходять образи чиновника Мармеладова, його дружини Катерини Іванівни, що вмирає від сухоти, матері й сестри Родіона Раскольнікова, що встигли вже в провінції, де вони жили раніше, познайомитися з важкою долею людини з непривілейованих верств населення, пережити гоніння поміщиків і багатіїв. Достоєвський зображує різні відтінки психологічних переживань бідняка, якому нема чим заплатити за квартиру своєму хазяїнові, і його взаємин з лихварем; мучення дітей, що виростають у брудному куті поруч із п’яним батьком і вмираючою матір’ю, серед постійної лайки й сварок; мовчазну трагедію молодої й чистої дівчини, змушеної через безвихідне положення сім’ї піти на вулицю, щоб продавати себе й приректи на постійні, болісні приниження.

2 Бесплатно