Регистрация
+38 (063) 240-59-33
Результатов на странице:
Страницы:
Цена:

Існує така легенда. Роздавав Господь свої ласки. Коли прийшла Україна, залишилася тільки пісня. Віддав Господь Україні пісню, і понесла вона її в народ. Ось чому українська пісня сама прекрасна у світі: вона від Бога. Коли звучить українська пісня, то співає душа народу:

6 Бесплатно

Моя рідна мово! Красо моя! Як мелодійно та лагідно ти звучиш, як трепетно торкаєшся найтонших струн нашого серця. Ти схожа на чарівний спів солов’я, який своєю піснею благословляє світанок. В тобі злилися всі поривання людської душі: невтішний сум та безмежне щастя, непримиренна

3 Бесплатно

Найважливіші історичні відомості про Україну

Є дві основні форми побутування історичної пам'яті: документальна хроніка й міф. Міф - це ідеалізоване або упереджено-суб'єктивне уявлення про якийсь історичний факт чи особу. Парадоксальність ситуації з українською історією в тому, що в масовій свідомості не тільки відсутня об'єктивна інформація про ряд історичних подій, а й "місцеві" міфи витіснені чужими, іноземними. Так про це сказав іще Шевченко:

..."Добре, брате,
Що ж ти такеє?"
"Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм". (...)
Німець скаже: "Ви моголи".
"Моголи! моголи!"
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: "Ви слав'яне".
"Слав'яне! слав'яне!"
Славних прадідів великих
Правнуки погані!

З подій, які відбувалися від початку християнської ери на терені сучасної України, можна виділити, наприклад, період Київської Русі, козацьку добу й барокову культуру.

2 Бесплатно

Краса природи України - в чому вона?

Для кожної людини, яка щиро любить рідну землю, її природа - найчарівніша у світі. Та мені здається, що немає нічого прекраснішого за українські краєвиди. Яке серце не сповниться радістю, доторкнувшись до краси України? Яка душа не озветься трепетною й щирою любов'ю до неї?

Золотом котяться пшеничні хвилі на степових просторах української землі. Чистим блиском сліплять очі під блакитно-бездонним небом, сонячним віддзеркаленням зігрівають кожну твою клітиночку. Душа народжує пісню, і ти раптом розумієш, що мелодію до неї творять дзвінкі потоки великих і малих річок. Вони розкинули свої срібні стрічки серед зелених дібров, серед квітучих степів, у сивих горах. Вдень купається в них сонячне проміння, а вночі зірки милуються в них своєю красою.

1 Бесплатно

Ми знаємо видатного українського письменника Леоніда Глібова, передусім, як байкаря. Ми зачитуємось його байками, такими яскравими, розумними і надзвичайно легкими для сприйняття. Я впевнений, що всім до вподоби цікаві алегоричні образи, які діють у байках Глібова. Байки цього письменника не втрачають своєї актуальності з плином часу. Проте є й інший бік творчості Глібова як письменника. Не настільки відомий, як Глібов-байкар, проте не менш художньо обдарований є Глібов-поет. Коли вперше я прочитав поезії Леоніда Глібова, я навіть не повірив, що це той самий автор, байки якого ми тільки-но вивчали у школі. Але, вчитавшись І його поезії та байки уважніше, я знайшов спільне – це глибокий ліризм, яким пройнято і байки, і вірші. Проте, якщо у байках ліризм є ніби тлом, на якому розгортаються головні події, він проглядає у пейзажах та мові твору, є ніби підтекстом, то у віршах Глібова ліризм є глибоким та всеохопливим, він присутній у кожному рядку. Глибина та щирість почуття у поезіях Глібова просто вражає, вона зачіпає серце читача, не залишає його байдужим.

Одним із найяскравіших ліричних творів Леоніда Глібова є поезія «Журба». Вона настільки припала до душі читачам, що багато Хто вважає її народною піснею, не знаючи і навіть не замислюючись, що цей текст може мати літературне походження.

1 Бесплатно

Ярій, душе. Ярій,.а не ридай! У білій стужі серце України, А ти шукай червону тінь калини, На теплих ногах тінь її шукай. В. Стус. Поетична творчість завжди навіває спогади. Спогади минулого, марення майбутнього, осмислення сучасного. Лише поети назавжди тамують дійсність, залишаючи минуле, пророкуючи майбутнє. Сум, жах, страждання за рідну Батьківщину, але невмируща віра у світле майбутнє України сповнює поезію «розстріляного відродження», покоління «шістдесятників». Всім своїм єством вони любили і страждали за рідний край, вірячи у світле майбутнє, у велич Батьківщини, йшли на смерть, в останні хвилини звертаючись до неньки України:

  • …дай, Україно, гордого шляху,
  • дай, Україно, гордого лику…

Ці слова належать українському поету, публіцисту, перекладачу, нашому земляку Василю Стусу. Все його життя стало освідченням у любові до України і дорогою до неї, наиріднішої і наижаданішої. Саме ця любов вирішила долю поета: Ім’я поета – боротьба, Ім’я поета – Україна. Василь Стус – надзвичайно обдарована особистість, маючи великий хист до творчості, відчуваючи в собі потребу писати, складати вірші, боротися за велич України, діяти, а не вмирати. Поет – насамперед, людина повна добра і любові. Поетом себе не вважаю, Маю себе за людину, що вміє писати вірші. Якби було краще жити, Я б віршів не писав. Я б робив коло землі. Ще поціновую здатність чесно померти. Ці рядки свідчать про великий талант, що криється в його душі, життєдайність його поезії і музи, що блукає закутками онімілої землі, тиснеться в серця людей, але даремно, бо весь час переслідується. Автор шукав свого шляху, пориваючись у рідну стихію – нагору, несміло думаючи про Олімп. Але, відчувши, що його дорога веде на Голгофу, не схаменувся, не збавив кроку, рішуче прямував до власної загибелі. Будучи людиною суворою, правдивою, не став на шлях малодушних вагань. З високо піднятою головою поніс життя на вівтар Батьківщини і мистецтва – безоглядно, цілком.

2 Бесплатно

Справді, лаконізм вислову М. Горького, який став назвою цього твору, досі догає у В. Стефаника крайньої межі. За нею прірва людського горя, страждань,  переживань. Кожний вислів письменника -це пружина, яка вистрілює правдою. Читаючи новели В. Стефаника, забуваємо про себе, сумуємо, жахаємось, думаємо, перебуваємо під магічною дією художнього слова. Писати «коротко і сильно» дається не кожному письменникові. Одним – досить написати кілька сторінок, а іншим – цілу книгу. Як знайти те єдине точне слово, за яким криється ціла картина людського жиггя, стан душі, горе, муки. А Стефаник умів дошукуватись таких висловів. Найповніше розкрився талант В. Стефаника, як художника слова у новелі «Новина». Усі змальовані письменником драми і трагедії з життя селянства не йдуть в порівняння з тією, що є об’єктом зображення новели. У ній до глибини душі лежить не лише зовнішній конфлікт, трагедія дітовбивства, як наслідок нелюдських умов існування, а й конфлікт внутрішній – трагічне роздвоєння в душі. батька:  дітям повільно сконати в голодних муках чи позбавити їх нелюдських страждань

З цього приводу варто згадати вислів Шекспіра: «що благородніше: коритисі долі і біль від гострих стріл її терпіти, а чи, зіткнувшись в серці з морем лиха, по класти край йому». То що ж робити людині, який вибір зробити, щоб він був єдині вірним? На ці питання й намагається дати відповідь В. Стефаник у новелі «Новина»

2 Бесплатно

Ситуація в українській поезії ХІХ-ХХ століть складалася досить своєрідно. Якщо в російській і зарубіжній літературі цієї доби життя відтворювались у формах самого життя, стверджувались активні способи віддзеркалення існуючої дійсності, то українська література знаходилася на шляху пошуку суб’єктивного ставлення до всього, що відбувалося в реальному житті. Одним ‘з чинників, які не сприяли її розвитку, була також перша світова війна та революційні події 1917-1918 років. Усе це зумовило незвичайне явище: паралельне існування різноманітних літературних напрямків і концепцій. Модернізм  як літературна течія виявив себе на початку XX століття і був започаткований В. Чумаком у творчому доробку якого присутні також елементи романтизму, імпресіонізму.

Творча енергія Василя Чумака знайшла вияв у революційних віршах, прозі (він став основоположником пожовтневої прози), критичній діяльності, що розгорнулася на сторінках літературно-мистецького журналу «Мистецтво». Юнак, національна свідомість якого сформувалася вже в 13-14 років, ще будучи, по суті, підлітком, захоплювався російською модерністською поезією Баль-монта, Блока, українськими модерністами Олександром Олесем, Г. Чупринкою та іншими. Його літературна діяльність продовжувалася всього три роки (1917-1919 рр.). За цей короткий час автор написав значну кількість поезій, що об’єдналися в збірку «Заспів». Перечитуючи вірші книжки, я дійшов висновку, що оригінальність і неповторність та унікальність таланту Чумака виявилася вже в перших віршованих творах. Молодий, енергійний юнак зустрів революцію всім своїм єством. Усюди він бажав бачити гасла: «Революція – це джерело натхнення», «революція – це творчий об’єкт для творців». Він переконаний у перемозі народу, вірить, що доба лихоліття буде розтоптана, перетворена в порох і сміття; старий світ поступиться новому, і він як борець за новий світ розсипле «пісень золото сонячні хвилі», що будуть рідні простому люду. Вірші книжки «Заспів» поєднання в цикли, кожен з яких має свої мотиви. Так, у циклі «Соціального» поет стверджує свій творчий почерк; у циклі «Мрійновтома» провідними є мотиви щастя, любові; цикл «Осіння» відтворює широкий світ людських почуттів; цикл «Революція» можна назвати ліричною поемою про революційні процеси («самі запалимо вогні – і в стумі витворимо дні», «бо творим блиск, і творим дні»).

2 Бесплатно

Т. Г. Шевченко був гнівним голосом українського поневоленого народу, в пам’яті якого дотлівали останні задимлені головешки з гайдамацьких пожеж, а бурхлива епоха щемливим болем одлунювала в розлогих душах сліпих бандуристів – Україна була потрощеною бандурою з обірваними струнами. У 1768 році селянське повстання охопило всю Правобережну Україну. Коліївщина (коліями називали учасників цього руху, бо вони озброювалися кілками) була одним із найбільших гайдамацьких повстань українського народу проти польсько-шляхетського гноблення, які спалахували одне за одним упродовж усього XVIII століття. Основні етапи й найважливіші епізоди цієї боротьби знайшли яскраве відображення в поемі Шевченка «Гайдамаки».

Молодий поет сприймав ці трагічні події як рух найширших народних мас. Ще змалку він чув про повстання гайдамаків від діда Йвана, який підлітком був свідком, а може, й учасником повстання. Перекази дали Шевченкові не тільки матеріал для поеми, а й можливість зобразити Коліївщину з народної точки зору, відбити народний погляд на зображувані події, народне їх розуміння й висвітлення. У основу поеми автор поклав оцінку Коліївщини й гайдамаків, висловлену в народнопоетичних джерелах-переказах, піснях, оповіданнях. У поемі гайдамаки змальовані як сини рідної землі, патріоти, а гайдамаччина – як героїчна сторінка визвольної війни українського народу проти польсько-шляхетського гноблення.

2 Бесплатно

Твір. Роман у віршах «Маруся Чурай» Ліни Костенко належить до творів української художньо-історичної романістики. У ньому – ціла галерея історичних постатей. Найвідомішою з них є гетьман Богдан Хмельницький. І хоч це не головний герой роману, його характер поетеса розкрила правдиво і повно. Ліна Костенко більше уваги приділила його внутрішньому світові, описавши гетьмана як людину розумну, чутливу. Цей опис базується більше на емоційному заряді. З яким душевним болем сприйняв він розповідь Марусі Чурай:

  • Про що він думав сам на сам з собою Опівночі, напередодні бою? Який душа несла його тягар, Про що він радився із Богом – То знає лиш перо і каламар, Де срібний лев боровся з однорогом. І як людина справедлива і розсудлива, враховуючи те, що дівчина, хоч і вчинила зло, але не є злочинницею, «бо тільки зрада є тому причина», він виносить вирок, щоб дівчину відпустили негайно.

 

1 Бесплатно

Можна уявити, з якою надією і любов’ю слухав колись у Чернігові М. Коцюбинський юного Тичину, його ранні поезії. Великий майстер не помилився. Поетичні шедеври стали національним набутком, окрасою мистецької творчості українського народу. Перша збірка П. Тичини «Сонячні кларнети» написана ніби одним подихом, стільки в ній енергії, бадьорості, життєдайної снаги, захоплення світом, його гармонією. Особливо це характерно для пейзажних мініатюр, у яких звучить мотив зимилування людини природою з її різнобарв’ям звуків, кольорів, тонів, відтінків. Читаємо поезію «Гаї шумлять…». Ліричний герой залишається з нею наодинці, МІдчуває природу кожною клітинкою свого єства:

  • Гаї шумлять – я слухаю.
  • Хмарки біжать – милуюся.

Поєднання у цих рядках слухового та зорового образів підтверджує думку про єдність людини і природи. Автор чує чарівну музику гаїв, бачить красу рідного краю. Тривожним чеканням і сподіванням оновлення позначений вірш «Арфами, ирфами…». Поет відчуває себе всесильним, це підкреслюється емоційно персоніфікацією весни, яка виступає в образі дівчини, закосиченої квітами, з перлами роси, співом жайворонка. Скрізь чути передзвін струмків, шелест дібров. Але напруженою нотою звучить зовсім протилежне – тогочасне громадське життя:

  • Буде бій
  • Вогневий!
  • Сміх буде, плач буде…
  • Перламутровий.
2 Бесплатно

Щоб не творив Олександр Довженко, виконуючи блюзнірські партійні замовлення, він залишався українцем. І герої його творів також були українцями – великими і ницими, свідомими у своїй беззастережній відданості рідній землі й отруєними фальшивими радянськими гаслами про злиття націй. Самобутні постаті українців, зображені в кіношедеврі Земля , приголомшили світ. У фільмі й досі вражають сцени голосіння в хаті Білоконя, шаленство Хоми, що вкручується в землю, як хробак, кадри з нареченою тракториста Василя, яка, порвавши на собі весь одяг, у розпачі дереться на стіни. А діди в “Землі” та й у попередніх фільмах – це поетичне втілення споконвічних народних традицій. В “Землі” постає у всій повноті й вичерпності наша Україна, потужний пульс життя якої струменить крізь серця селян, крізь небесну зливу світла, що їх опромінює і дає їм джерельну снагу. “Весь ясний соняшниковий світ, – читаємо в сценарії, – стояв нерухомо, наче хор вродливих дітей, що втупили у височінь свої радісні обличчя. А над “обличчями” тихо снували покинуті дідом золоті бджоли”.

2 Бесплатно

Олександр Олесь – це псевдонім Олександра Івановича Кандиби, який дала поетові його наречена Віра Свадковська в далекому 1906 році… Відбувалося це на березі Чорного моря. Те ім’я, що мені дала Ти У дні, осяяні Тобою, У сні і вільне, і крилате Літа і в’ється наді мною. Його прийму я в свою душу… В кінці цього року ми будемо святкувати ювілей – 120 років з дня його народження. А побачив світ Олександр Олесь на Сумщині у м. Крига (нині Білопілля), був виходцем із славної родини хліборобів і чумаків. З материнських чудових пісень, з величної краси степової України, із дивовижних розповідей дідуся про часи козацтва, з поезій Шевченка народився Олесь як поет, як лірик. Вже в одинадцять років, втративши батька, хлопець відчув себе дорослим: на його плечі лягла турбота про родину – мати залишилась одна з трьома дітьми. Перша поетична збірка О. Олеся «З журбою радість обнялась» вийшла у Петербурзі у 1907 році. Цікаво, що після її виходу Леся Українка сказала, що вірші їй вже не слід писати, бо Олесь – кращий поет, ніж вона. Цей захоплюючий вислів поетеси означає, що з’явився новий талант, який підкорив усіх чарівністю та музичністю своїх віршів. Якщо ви їх читали, то зі мною погодитесь.

2 Бесплатно

Байка — це невелике, здебільшого віршоване оповідання повчального змісту, героями якого виступають звірі, люди, рослини чи предмети. Провідна думка байки називається мораллю. Вона може знаходитись як на початку, так і в кінці твору. Обов’язковим для байки є використання алегорії, сатири, іронії. Алегорія (в перекладі з грецької означає «інакомовлення») — це такий художній прийом, який полягає в зображенні одних явищ чи образів через інші. Сатира — різке викриття явищ людського життя, поєднане з гострим висміюванням. Іронія — прихована насмішка. Байці притаманні стислість і повчальність. У ній здебільшого відсутні метафори. Мова байки проста, близька до розмовної. Метою байки є висміювання людських вад, недоліків суспільства з тим, щоб виправити чи викорінити їх.

Засновником байки вважають легендарного давньогрецького байкаря Езопа,
який жив у VI ст. до н. є. на острові Самосі. Все життя Езоп провів у рабстві. Його прозові байки спочатку поширювались усно, а згодом їх почали збирати в рукописні книги. Езопу приписують збірку байок, яка налічує понад 400 творів. Популяризаторами і переспівувачами Езопових байок були Федр, Бабрій, Лафонтен, Глібов, Крилов. Серед їхніх творів багато байок з однаковими назвами! («Вовк і Ягня», «Лисиця і виноград», «Жаба і Віл», «Лисиця і Ворон» та інші). Сюжет, ідея байки залишаються езопівськими, автори вдосконалювали їх літературно, виявляючи своє власне бачення.

Послідовникові Езопа, римському поетові Федру належать такі рядки:
В Езопа вчіться, добрі люди!
Для того байка коле під ребро,
Щоб виправлять людські заблуди
похвалять красу й добро.

2 Бесплатно

До книги «В затінку жайворонка» ввійшов вірш «Поетичне мистецтво» – твір про гармонійну єдність змісту і форми, визначальну роль ідеї в поетичному творі, художню майстерність «як простоту… велику», як «єднання точних слів». «Зимові записи» (1964) – остання прижиттєва книга поета. Вона порадувала широкі кола читачів новим злетом таланту М. Рильського. В книзі «Зимові записи» в золотий сплав злилося особисте й громадське, інтимне й загальнолюдське, роздуми про минуле й сучасне рідного народу, про прекрасне в житті й мистецтві, про морально красиве й потворне, картини природи і спогади про молоді роки.

Утвердження прекрасного в його найрізноманітніших проявах становить головний пафос книги. Прекрасне поет бачить у картинах природи рідної України. Його захоплює і «сніжно-синя» зима, і старий сад в «пухнастому інеї», і «сиві, веселії завії», і «весна многошумна». Та над усе поет любить людину, краса якої виявляється в праці, в дружбі, сміливих дерзаннях:

  • Як не любити любов’ю наснажених,
  • Мудрістю сповнених книг,
  • Троп невідомих, дерзань ще не зважених
  • І небосхилів нових?
  • Як не любити людини, що з атому
  • Креше добра блискавки,
  • Як не любить по змаганні завзятому
  • Дружнього стиску руки?
  • («Як не любити..,»).
3 Бесплатно

Скільки років наш народ не знав своєї історії, багатьох талановитих письменників, які пожертвували собою з любові до рідного народу. До таких поетів належить і Василь Симоненко. Неповних двадцять дев’ять років прожив поет, але запінив у спадок стільки, що вистачить на життя багатьох поколінь. Безумовно, творчість В. Симоненка виділяється яскравим променем на тлі 60-х років. Любов до України у нього – це любов .сина-патріота, який з попою дивиться на світ. її образ в поезіях В. Симоненка асоціюється з образом Іітері, яка дала йому крила до зльоту, снагу, художні барви. Мене глибоко вразила поезія «Лебеді материнства», яка художня довершеність! Поет стверджує, що не може бути життя без вірності матері, мові, рідній вмлі, бо людина починається з колиски і материнської пісні. Читаючи поезію, бачиш відгомін народних традицій, українського колориту:

  • Заглядає в шибку казка сивими очима,
  • Материнська добра ласка в неї за плечима.
  • Так, мати – одна у світі, як і Батьківщина,
  • якої теж не можна вибирати.

Запала в душу також поезія «Ти знаєш, що ти – людина?» У ній поет занепокоиний долею людини, він прагне до того, щоб кожен відчув свою гідність, власну щачушість. В. Симоненко закликає читача замислитися над своїм місцем у житті, своїм правом на щастя:

  • Більше тебе не буде,
  • Завтра на цій землі
  • Інші ходитимуть люди
  • Добрі, ласкаві й злі.
1 Бесплатно

Українська міжвоєнна поезія досягла найвищого рівня завдяки поезії Є. Маланюка, який належав до Празької поетичної школи, і був її безумовним лідером. Динамічне напруження його віршів відбивало неспокійну епоху, вони були волелюбними, діяльними. Це була поезія вільного світу, вільного вияву ідей та почувань. Протягом довгого і складного життя, зітканого із «переходів та іс’ходів», Євген Маланюк жодного разу не зрадив собі, не зрікся свого добровільного вибору, того хресного шляху, який пророкувала його розіп’ята душа, Свідченням тому – низка поетичних книг, історіософічні, культурологічні, публіцистичні, літературно-критичні статті, нариси. У поета, дослідника, публіциста Євгена Маланюка один адресат і один герой – Україна. І це однаково стосується як творів, у яких поет величає її степовою Елладою, так і тих, де митець з болем і тнівом назве Україну «Пріською гетьмана Петра». Тому і стає головною та провідною темою у творчості Є. Маланюка батьківщина – Україна, проблема її державності в минулому, сучасному та майбутньому.

Перед читачами постає ліричний герой-патріот, який щиро вболіває за долю рідного краю, милується силою і життєздатністю народу, не закриваючи при цьому очі на його недоліки. Часто «я» ліричного героя зливається з авторським:

  • Внук кремезного чумака,
  • Січовика блідий праправнук,
  • Я закохавсь в гучних віках,
  • Я волю полюбив державну.
2 Бесплатно

В оповіданні відчувається добре знання теми, бо автор використовує власний життєвий досвід, набутий у ті часи, коли заробляв на прожиття репетиторством у панських маєіках. Там він набачився і наслухався різних панків, їхніх дітей та лакеїв, які й стали персонажами цього та інших оповідань. Уже з першої сторінки читач під магічним впливом письменницького слова переймається повною довірою до оповідача-репетитора й на все дивиться його очима: і коли їде в Бідненьке, і коли перебуває в панському будинку, в господарстві панка Корсетенка. Просто фізично відчуваєш, як голодний, стомлений дорогою репетитор усім своїм єством чинить опір нескінченному «огляду цих сіялок, віялок, жаток, плугів, телефонів, електричних дзвінків, конюшень, амбарів, водопроводів…». Ми бачимо всю фальшивість пози Коростенка, його балаканини про бажання «малоросів-європейців» сказати «нове слово старій нашій неньці Україні». Позиція письменника в оповіданні однозначна: святій справі національного відродження, плеканню таких високих почуттів, як національна гордість, честь, завжди завдають найбільшої шкоди ті підлі, мізерні люди, що задоволення потреб власного черева намагаються видати за невтомну патріотичну діяльність. Чи не тому й прізвище для свого героя Винниченко добирає з відвертою прямолінійністю.

2 Бесплатно

Ви любите боротися? Але не бити комусь «морду» чи вовтузитися у грязюці. Зовсім не потрібно боротися кулаками, можна це робити і словами, як Павло Грабовський. Вперед до волі, до борні! – ось ті головні гасла, якими можна позначити творчість автора, який не тільки своїм поетичним надбанням, а й власним життям довів, що справжній митець не може творити осторонь від свого поневоленого народу, він повинен бути у лавах борців за щастя простих людей. Програмним віршем поета можна вважати його поезію «Я не співець чудовної природи»:

  • Я не співець чудовної природи
  • З холодною байдужістю її;
  • З ума не йдуть знедолені народи, -
  • Я їм віддав усі чуття мої.

Отже, головне завдання народного поета – відображати життя і боротьбу трудящих мас, а не захоплюватися красою природи там, «де плачуть». Вподовж усього вірша звучить тверда впевненість у тому, що «світ з турботами всіма»  все ж озветься у серці співців. Автор, створюючи узагальнену картину капіталістичної дійсності тих часів, доповнює її конкретними реалістичними деталями:  «з-під соловйових хорів, мов ніж, вража скрізь стогін мужика», «люд без житнього шматка» і т. п. П. Грабовський категорично виступив проти «солодкого» співу: «Де плачуть, там немає вже краси!» Справжній митець не може сприйняти дійсність як прекрасне, коли народ у ярмі, бо його поняття прекрасного нерозривно пов’язане з життям і щастям рідного люду і боротьбою за його визволення. Він підкреслював, що життя народу стане лише тоді прекрасним, коли трудящий люд здобуде волю, стане сам господарем свого життя. А здобути волю можна лише в боротьбі. І обов’язок кожного чесного митця – відображати боротьбу народу за своє соціальне і національне визволення. Значне місце в творчості П. Грабовського відведено змалюванню підневільного життя трудівника. Особливо хвилювала поета доля жінки. Наприклад, у поезії «Трудівниця» йдеться про долю сільської вчительки.

4 Бесплатно

У кожного з нас є в житті Вчитель у найвищому розумінні цього слова: мудрий порадник, суворий наставник, лагідний помічник. Поетові Володимиру Сосюрі пощастило – в його житті був учитель, що завоював повагу і щиру любов своїх учнів. Йому присвятив поет свого вірша через багато років після закінчення школи. Вдячний учень пам’ятає найдрібніші і найпростіші деталі його зовнішності: «тихий карий зір і кашель… сухий». І це невипадково: учитель-наставник став рідною, близькою людиною. Особливої довірливості, інтимності віршу надає його форма – звертання до вчителя. Це неначе сповідь, звіт дорослої людини. Автор стверджує, що праця вчителя не була марною, він залишив глибокий слід у душах своїх вихованців:

  • Ти вчив любити подвиги людини,
  • Красу труда й безсмертний рідний край.
  • Учитель допомагав їм дорослішати й пізнавати світ:
  • З тобою наша молодість розквітла І наших дум пориви огняні.
1 Бесплатно